Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 902/118/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 рокуу справі№ 902/118/14 господарського судуміста Києваза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Газовик"простягнення 93 416, 20 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Мицько Р.М. дов. № 49/10 від 30.12.2013 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі за текстом - ДК "Газ України") звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" (далі за текстом - ТОВ "Газовик") про стягнення 93 416, 20 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2014 року у справі № 902/118/14 позовні вимоги ДК "Газ України" задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Газовик" на користь ДК "Газ України" 42 157, 47 грн. 3 % річних, 1 575, 22 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ДК "Газ України" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду від 21.05.2014 року в частині відмови у стягненні пені та інфляційних втрат та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних втрат в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року у справі № 902/118/14 апеляційну скаргу ДК "Газ України" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2014 року змінено, позовні вимоги ДК "Газ України"задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Газовик" на користь ДК "Газ України" 42 157, 47 грн. 3 % річних, 34 598, 47 грн. інфляційних втрат. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ДК "Газ України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року у справі № 902/118/14 в частині відмови у стягненні пені та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 215, 259, 653 Цивільного кодексу України, ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України та ст. ст. 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.09.2014 року № 03-05/1783 для розгляду касаційної скарги у справі № 902/118/14, у зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 25.09.2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 24.09.2014 року № 03-05/1884 для розгляду касаційної скарги у справі № 902/118/14, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2010 року ДК "Газ України" та ТОВ "Газовик" уклали договір № 06/10-2012 на закупівлю природного газу.

12.04.2011 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору поставки природного газу № 06/10-2012 від 20.12.2010 року, якою сторони погодили викласти умови вказаного Договору у новій редакції.

Положеннями п. п. 1.1., 1.2. Договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2011 році природний газ власного видобутку, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається використовується виключно для подальшої реалізації населенню.

Згідно п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві у 2011 році газ в обсязі до 9 580, 522 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Пунктом 3.3. Договору сторони узгодили, що приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі.

Кількість газу, що продається, згідно п. 4.1., визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця або за нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, у разі використання газу побутовими споживачами за відсутності у них газових лічильників.

Положеннями п. п. 6.1., 6.2. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що з додатковою угодою № 5 від 03.10.2011 року до договору, сторони домовились про припинення договору в частині поставки природного газу з 01.10.2011 року.

Судами досліджено, що за період з січня 2011 року по вересень 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за договором на суму 2 208 034, 09 грн.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що платіжні доручення свідчать про сплату коштів за отриманий природний газ, однак з порушенням строків оплати передбачених п. 4.1. Договору.

Так, підставою позову стало те, що відповідачем умови договору поставки по сплаті коштів за отриманий газ були виконані несвоєчасно, а тому позивач просить стягнути з ТОВ "Газовик" пеню, інфляційні втрати та 3 % річні як штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями п. 7.2. Договору сторони погодили, що в разі не виконання п. 6.1. договору покупець зобов'язаний сплатити крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України закріплено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пенею, відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Так, судами досліджено, що відповідач у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності до заявленої позивачем пені з посиланням на п. 9.3. Договору у редакції від 20.12.2010 року, відповідно до якого позовна давність за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки, однак, відповідач зазначив, що позивачем при розрахунку пені не враховано, що додатковою угодою № 3 до Договору пункт 9.3. цього договору, сторони виключили з умов договору, а тому позивач пропустив позовну давність при нарахуванні пені в порядку ст. 258 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що ними позовна давність не пропущена, оскільки умови додаткової угоди, що була укладена 12.04.2011 року поширюють свою дію на правовідносини, що фактично склалися з 01.04.2011 року, а позивачем відповідачу пеня нарахована за період з 11.02.2011 року по 01.04.2011 року, з огляду на наступне.

За приписами ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу,яка його порушила.

Положеннями ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України закріплено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, п. 4 додаткової угоди № 3 до Договору сторони закріпили, що ця угода складена у двох примірниках, по одному із сторін, які мають однакову юридичну силу, набуває чинності з дати підписання та скріплення печатки сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.04.2011 року і діє протягом дії договору.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок судів про те, що з 01.04.2011 року сторони повинні керуватись п. 2 ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, де передбачена спеціальна позовна давність в один рік, оскільки іншого сторони в умовах додаткової угоди не закріпили.

Отже, відповідачем обґрунтовано заявлено про пропуск позовної давності щодо нарахування пені, враховуючи, період нарахування з 11.02.2011 року по 01.04.2011 року, та звернення з позовом до суду - 29.01.2014 року, а тому пеня заявлена до стягнення задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про наявність у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім інфляційних втрат та 3 % річних, перевіривши здійснений позивачем розрахунок поданий до суду, дійшов висновку про його обґрунтованість.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині 3 % річних в розмірі 42 157,47 грн.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Така ж позиція відображена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 року.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням всіх проплат, що здійснювалися відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення підлягає сума інфляційні втрати в сумі 34 598, 47 грн., а тому висновок суду першої інстанції був здійснений про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 575, 22 грн. є невірним.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року у справі № 902/118/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року у справі № 902/118/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко